Вулиця Глібова (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Глібова.
Вулиця Глібова
Львів
Вілла «Палатин» (вул. Глібова, 12)
Вілла «Палатин» (вул. Глібова, 12)
Вілла «Палатин» (вул. Глібова, 12)
Місцевість Цитадель
Район Галицький
Назва на честь Леоніда Глібова
Колишні назви
Гончарська бічна, Голубина, Хмельовського, Гохштрассе, Хмельовського
польського періоду (польською) Garncarska boczna, Golębia, Chmielowskiego
радянського періоду (українською) Хмельовського
радянського періоду (російською) Хмелевского
Загальні відомості
Протяжність 150 м
Координати початку 49°50′02″ пн. ш. 24°01′47″ сх. д. / 49.8339556° пн. ш. 24.0298333° сх. д. / 49.8339556; 24.0298333Координати: 49°50′02″ пн. ш. 24°01′47″ сх. д. / 49.8339556° пн. ш. 24.0298333° сх. д. / 49.8339556; 24.0298333
Координати кінця 49°50′05″ пн. ш. 24°01′41″ сх. д. / 49.8349083° пн. ш. 24.0281361° сх. д. / 49.8349083; 24.0281361
поштові індекси 79005[1]
Транспорт
Рух двосторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі № 2—13, 15, 17[2]
Архітектурні пам'ятки кам'яниці № 2, 3, 4, 5, 9, 9а, 10, 12, 15[3]
Пам'ятники пам'ятні таблиці А. Кос-Анатольському, А. Вахнянину, К. Студинському, О. Тисовському
Поштові відділення ВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1]
Забудова класицизм, конструктивізм, історизм
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r7513069
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Глібова у Вікісховищі

Ву́лиця Глі́бова — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в місцевості Цитадель. Сполучає вулиці Драгоманова та Каліча Гора. Прилучається вулиця Поповича.

Історія[ред. | ред. код]

На мапі Львова 1766 року сучасна вулиця Глібова показана як дорога, що проходить між приватними садибами з городами на схилах Каличої гори. Сама ж вулиця утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Від 1860 року відома, як Гончарська бічна. 1871 року перейменована на Голубину через те що невеликі вілли, якими тоді була переважно забудована ця вулиця, нагадували голуб'ятник. 1906 року отримала назву Хмельовського, на честь польського літератора Петра Хмельовського, що мешкав у віллі «Палатин» (нині — вул. Глібова, 12). Під час німецької окупації, від грудня 1941 року вулиця мала назву — Гохштрассе. У повоєнні часи вулиці не надовго повернули передвоєнну назву[4] і вже 1945 року вулиця отримала сучасну назву — Глібова, на честь українського письменника, поета, байкаря та громадського діяча Леоніда Глібова[5].

Забудова[ред. | ред. код]

Початково вулиця Глібова була забудована невеликими одноповерховими садибами. Типовим представником цієї забудови є будинок під № 17, що зберігся до наших днів. У 1890—1898 роках на заміну садибній забудові вулиці були зведені будівлі на зразок французької палацової архітектури XVII століття, де переважають архітектурні стилі — класицизм, конструктивізм та історизм[6]. Більшість будинків на вулиці внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова[3].

№ 2 — кам'яниця, на розі сучасних вулиць Глібова та Драгоманова, споруджена у 1906 році за проектом відомого польського архітектора Тадеуша Обмінського в стилі сецесії на замовлення Г. Бріха[7]. Автором ліпного декору будівлі був скульптор Теобальд Оркасевич. Будинок багато прикрашений рослинним орнаментом, парапети балконів виконані у вигляді стільників, пілястри завершуються зображенням бджоли. Вхід у будинок декорований квітами соняшника[8]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 570-м[3].

У 1910 році тут мешкав Маріан Смолюховський — професор кафедри теоретичної фізики Львівського університету, один з творців сучасної статистичної фізики, теорії коагуляції (злипання) частинок, теорії броунівського руху, співавтор рівняння Ейнштейна-Смолюховського[7]. Наприкінці 1940-х роках цю адресу мав кореспондентський пункт газети «Сталінське плем'я»[9].

№ 3, 5 — колишні чиншові кам'яниці Нухіма Грюнсберга, споруджені у 1897—1898 роках за проєктом львівського архітектора Юліана Цибульського[10] та прикрашено маскароном із зображенням голови лева між вікнами третього поверху, а в круглому медальйоні з янголятками вказано рік будівництва кам'яниці — 1898. Будинки внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 571-м та № 573-м відповідно[3].

У будинку під № 3, орієнтовно, у 1907—1913 роках містився інтернат ім. Адама Міцкевича для учнів львівських шкіл, нині цю адресу має львівська обласна німецька молодіжна організація «Дойче югенд»[11], а в будинку під № 5 у 1936—1939 роках мешкав Юзеф Кофлер — польський композитор-авангардист, музикознавець і викладач музики. Відомий тим, що був першим польським композитором, який використав техніку додекафонії.

№ 4 — на початку 1900-х років у цьому будинку мешкав польський історик і письменник Францішек Равіта-Ґавронський. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 572-м[3].

№ 6 — у цьому будинку наприкінці 1890-х років мешкав відомий польський художник Тадеуш Попель, був співавтором ряду панорам, зокрема, Рацлавицької та панорами битви під Грюнвальдом. У 1930-х роках тут містилася канцелярія Генрика Фогельфангера, відомого як «Тонцьо» — ведучого популярної передачі тогочасного львівського радіо «На веселій львівській хвилі»[12], партнером по ефіру якого був Казимир Вайда або ж «Щепко»[13].

№ 8 — кам'яниця споруджена наприкінці XIX століття.

№ 9 — колишня кам'яниця львівського архітектора Юліана Цибульського, споруджена за його власним проєктом у 1896—1898 роках. Попередницею кам'яниці Цибульського був невеличкий садибний будинок, у якому Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською у 1886—1887 роках знімали житло. Це була перша квартира, у якій оселилося молоде подружжя. Висока орендна плата та несприятливі побутові умови змусили подружжя переїхати до іншого помешкання.

Тут у 1912—1918 роках містилося Генеральне консульство Німецької імперії[14] У 1930-х роках у цьому будинку мешкав професор Вітольд Мінкевич — видатний інженер, архітектор, педагог, ректор Львівської політехніки у 1931 році. Цю ж саму адресу у міжвоєнний період мала Асоціація польських художників[12]. Наприкінці 1990-х роках приміщення колишнього консульства придбала німецька лютеранська церква для потреб львівської громади. Згодом у пристосованому приміщенні під № 4В відкрився молитовний зал громади Німецької лютеранської церкви, розрахований на 55 осіб[15][16]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1587-м[3].

№ 9-А — житловий будинок. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 574-м[3].

№ 10 — кам'яниця споруджена у 1890-х роках за проєктом Юліана Цибульського, з бічними ризалітами, вирізняється нетинькованою охристою цеглою на стінах другого та третього поверхів. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 575-м[3].

№ 11 — у кам'яниці на початку 1900-х роках ще до побудови власної вілли на сучасній вулиці Глінки, будинок 1-А, мешкав віце-президент львівського апеляційного суду Ян Дилевський. У 1910—1930-х роках тут мешкав професор права Антоній Верещинський — ректор Львівської політехніки у 1939—1940 роках. Тут у помешканні № 5 дитячі роки провів Станіслав Чурук — колишній вояк АК[17], автор спогадів про Львів[12].

№ 12 — двоповерховий будинок з еклектичною вежею або Вілла «Палатин»[18] (первісна назва — «Затишок»)[19], споруджений 1875 року за проєктом будівничого Едмунда Кьолера в стилі раннього модерну на замовлення Владислава Чарновського. 1889 року власницею будинку стала Олімпія Вишинська. 3 липня 1893 року був затверджений проект перебудови, що його розробив на замовлення власниці кам'яниці відомий львівський архітектор Альфред Каменобродський. Будинок був розширений: добудовані дві наріжні вежі, а також західна частина. Стилістика вирішення фасадів збереглася та доповнилася застосуванням декоративних стилізованих неоготичних елементів. Назву вілли змінено на «Палатин»[20]. Вілла також оздоблена медальйонами із зображенням польських королів з відповідними підписами[21]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 722-м[3].

Тут у 1910—1915 роках мешкав президент міста Львова Тадеуш Рутовський[22]. Протягом XX століття власниками вілли у різні роки були відомі на той час львів'яни — Ян Сільніцький, Леопольд Ходацький, Ян Ева, Афнер та Ґустава Гесселі[23]. Нині — звичайний житловий будинок, розпланований для проживання кількох сімей[20].

№ 15 — колишня кам'яниця львівського архітектора Юліана Цибульського, споруджена 1890 року. Близький за формами до французького бароко. Проєкт експонувався на будівельній виставці 1892 року[24]. Двері, що ведуть на внутрішнє подвір'я прикрашені кольоровим склом з орнаментом[25]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 723-м[3].

Між 1908 та 1944 роками тут мешкали український композитор та педагог Анатоль Вахнянин, голова НТШ Кирило Студинський та співзасновник організації «Пласт» Олександр Тисовський, а у 1943—1983 роках у кам'яниці мешкав український композитор, народний артист України Анатолій Кос-Анатольський. За часів незалежності відомим мешканцям на фасаді будинку встановлено пам'ятні таблиці[26].

У внутрішньому подвір'ї будинку розташована невеличка прибудова — одноповерховий будиночок, у якому нині міститься дитяча фотостудія «Хованка»[27].

№ 17 — на початку XX століття в будинку містилася школа співу Г. Пожановської[28], пізніше — правління фірми «Синдикат килимарський».

У цьому будинку прожив останні роки життя відомий український історик, археолог, дослідник городищ княжої доби Львова, Судової Вишні та Звенигорода Олексій Ратич.

  • Світлини вуличної забудови
  • Будинок № 2
    Будинок № 2
  • Будинок № 3
    Будинок № 3
  • Будинок № 4
    Будинок № 4
  • Будинок № 5
    Будинок № 5
  • Будинок № 9
    Будинок № 9
  • Будинок № 10
    Будинок № 10
  • Будинок № 12
    Будинок № 12
  • Будинок № 15
    Будинок № 15

Пам'ятники, меморіальні таблиці[ред. | ред. код]

4 жовтня 2016 року, у межах проєкту «Львів дипломатичний», на фасаді будинку, на вул. Глібова, 9, міським головою Львова Андрієм Садовим та надзвичайним і повноважним послом Федеративної Республіки Німеччина в Україні Ернстом Райхелем відкрито інформаційну таблицю стосовно генерального консульства Німецької імперії, яке працювало тут у 1912—1918 роках[29].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 21 січня 2022.
  2. ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 16 травня 2023.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 27 вересня 2021.
  4. ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 16.
  5. ↑ 1243 вулиці Львова, 2001, с. 116.
  6. ↑ 1243 вулиці Львова, 2001, с. 117.
  7. ↑ а б Христина Харчук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Глібова, 02 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ м. Львів. Будинок № 2 по вул. Глібова. shukach.com. 4 жовтня 2017. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  9. ↑ Львов: справочник, 1949, с. 123.
  10. ↑ Ґранкін П. Е. Архітектор Юліан Цибульський // Будуємо інакше. — 2000. — № 6. — С. 47; Grankin P. Lwowski architekt Julian Cybulski (1859—1924) // Статті (1996—2007). — Львів: Центр Європи, 2010. — С. 108. — ISBN 978-966-7022-84-6.
  11. ↑ Список організацій за місцем розташування. deutsche.in.ua. Портал німців України. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
  12. ↑ а б в Włodek P., Kulewski A. Lwów. Przewodnik… — S. 271.
  13. ↑ Ноа Сігал: Щепко і Тонько не відчували себе ні поляками, ні євреями, ні українцями, вони були львів'янами. varianty.lviv.ua. Варіанти. 2 вересня 2014. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa… — S. 393.
  15. ↑ Протестанти: лютерани. velychlviv.com. Духовна велич Львова. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  16. ↑ Катерина Лабінська (10 серпня 2010). Лютеранські громади Львова: єдність у різноманітті. risu.org.ua. Релігійно-інформаційна служба України. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  17. ↑ Олександр Зінченко (5 січня 2012). Неріздвяні дива у Львові. Під совєтами, німцями і знову совєтами. istpravda.com.ua. Історична правда. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  18. ↑ Львівські вулиці і кам'яниці… — С. 221.
  19. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 348.
  20. ↑ а б Марія Захарчишин. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Глібова, 12 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  21. ↑ Тетяна Яворська (21 березня 2016). Мисливиці за історією. naszwybir.pl. Наш вибір. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  22. ↑ Львівські вулиці і кам'яниці, 2008, с. 222.
  23. ↑ Вікторія Ейсмунт (24 лютого 2018). Що має побачити кожен львів'янин. Вілла «Палатин». tvoemisto.tv. Твоє Місто. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  24. ↑ Ґранкін П. Е. Архітектор… — С. 46; Grankin P. Lwowski architekt… — С. 106—107.
  25. ↑ м. Львів. Будинок № 15 по вул. Глібова. shukach.com. 4 жовтня 2017. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  26. ↑ Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 214.
  27. ↑ Дитяча фотостудія «Хованка». lv.locator.ua. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  28. ↑ Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa… — S. 397.
  29. ↑ Прес-служба ЛМР, фото — Мирослав Пархомик (4 вересня 2016). У Львові ознакували будівлю, де у 1912—1918 роках було розташоване Генеральне Консульство Німецької Імперії. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

Вулиця Глібова
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Львів»
CMNS: Вулиця Глібова у Вікісховищі?

Посилання[ред. | ред. код]

Вулиці
Головні
Площі
Другорядні
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Глібова_(Львів)&oldid=39496091